на одній римській площі стоїть будинок, у якому – чи довкола якого – мешкають: іранець, бангладешець, перуанка, нідерландець, неаполітанка, міланець, кілька римлян, звісно, і ще купа люду. і один покійник. тобто покійник там уже не мешкає, його вже дістали з ліфта, де сталось убивство, але постать його тяжіє над текстом, бо десять розділів, розказаних різними голосами, стосуються якраз розслідування вбивства, хоча про це іноді й забуваєш.

інша точка тяжіння, постать, до якої весь час прагне текст, – це зниклий мешканець будинку, якого, звісно, підозрює поліція, бо чому б він зникав, якби не мав нічого до діла зі злочином; і десять інтермедій, розказаних його голосом, пояснюють багато, але нітрохи про вбивство, хоча на це весь час і сподіваєшся.

утім, розслідування вбивства в романі амари лахуса – не основна лінія й навіть не основна загадка. як і покійник – не головне про ліфт, довкола якого відбувається зіткнення цивілізацій на одній римській площі. насамперед це текст про історії, які ми розповідаємо собі й іншим (і хтозна, де більше брешемо), і про крихкість наших уявлень як про світ довкола, так і про власну ідентичність. автор примудряється досягти цього ефекту (і розібратися-таки з убивством) попри те, що персонажі здебільшого зображені одним-двома мазками, аж часом здається, наче в ліфта більше індивідуальних рис, ніж у людей.

це було хороше нічне читання. усіляко раджу.