багато останнім часом доводиться думати про те, що священицтво, як, наприклад, і журналістика, вимагає якоїсь попередньої університетської підготовки. якої завгодно, бо йдеться не так про здобування знань, як про соціалізацію, про дорослішання, зрештою: з того, що я бачила на практиці, працюють математика, фізика й медицина; не працює – або щонайменше значно гірше – піти в семінарію одразу після старших класів.
більшість персонажів бойна – священики, які, крім семінарії, жодної іншої більш-менш вищої освіти й не бачили. зрозуміло, що наголосити автор хотів не на цій проблемі, але вона присутня, ніби якийсь фоновий звук.
хронотоп: благословенна католицька ірландія, зокрема вісімдесяті, коли почалися голосні процеси над священиками-педофілами (звідси, мабуть, зрозуміла тема). протагоніст: отець одран єйтс, у якого-то й покликання особливого не було, але матері сталося одкровення й вона відіслала його в семінарію, де він учився з такими самими хлопчаками, яких на церковну стежку штовхало багато що, та рідко – голос віри. якщо, звісно, в сімнадцять узагалі можна добре цей голос розчути. тепер він уже поважного віку чоловік, який зненацька розуміє, що ціле життя не бачив. етвуд у "розповіді служниці" пише, що ignoring isn't the same as ignorance, you have to work at it, – проте хто зна, чи дійшов колись до рівня дієвого ігнорування бідолаха одран, який сам нічого злого ніби й не зробив, але послідовно не помічав того зла, яке чинили інші.
а інших у книжці багато. крім власне злочинця – ще ціла церковна ієрархія, яка полегшує йому життя, замовчуючи справу й переводячи його на інші парафії, коли в попередніх виникає занадто багато підозр, а на вищому рівні вирішує нічого не робити з ірландською (і загалом педофільською) ситуацією. є в моральній теології поняття "система гріха" – структура, яка штовхає людей до переступів. бойн досліджує ситуацію, коли системою гріха стає сама церква.
книжка вийшла невдовзі після канонізації йоана павла іі. це може бути збігом, звісно, але він такий присутній у тексті, що навряд.