робертсон девіс — із тих авторів, які люблять своїх персонажів (принаймні з головного складу), навіть якщо ті трошки мудакуваті; і, по-перше, якщо автор любить персонажа, то й читачці це передається; а по-друге, якщо до персонажа ставляться з любов'ю, то він не може бути зовсім пропащий, правда-правда?

well. fuck.

«leaven of malice» (точною біблійною цитатою цю назву можна перекласти як «закваска злоби») — це комедія помилок, у якій свідомі підступи й добрі наміри мостять дорогу до приблизно однакових результатів. газета, яку видає головний герой, одного дня публікує оголошення про заручини двох персонажів — от тільки сім'ї цих персонажів пов'язані давньою ворожнечею, нібито наречений закоханий у зовсім іншу дівчину, а нібито наречена в основному хоче, щоб її лишили у спокої. і зав'язка смачна, і девіс геніальний, і хаотичне повсякдення головного редактора газети, від якого всім чогось треба, — це те, про що я готова читати тисячами сторінок. але книжка вийшла 1954 року, і це видно. окрім чарівного редактора, затишної бібліотеки і двох щойно дипломованих психологів, які щиро вірять, що все знають про глибини душ людських, а тому ненастанно генерують комічний ефект, тут є ще домашнє насильство, яке, схоже, теж покликане генерувати комічний ефект (і сюжетну напругу), але через сімдесят років після першої публікації йому це вже поганенько вдається. ну й фінал цілковито очікуваний.