On election day in the capital, it is raining so hard that no one has bothered to go out to vote. The politicians are growing jittery. Should they reschedule the elections for another day? Around three o' clock, the rain finally stops. Promptly at four, voters rush to the polling stations, as if they had been ordered to appear. But when the ballots are counted, more than 70 percent are blank. The citizens are rebellious. A state of emergency is declared. But are the authorities acting too precipitously? Or even blindly? The word evokes terrible memories of the plague of blindness that hit the city four years before, and of the one woman who kept her sight. Could she be behind the blank ballots? A police superintendent is put on the case. What begins as a satire on governments and the sometimes dubious efficacy of the democratic system turns into something far more sinister. A singular novel from the author of Blindness.
No posts yet
Kick off the convo with a theory, question, musing, or update
Your rating:
"прозріння" – це продовження "сліпоти": дія відбувається в тому самому неназваному місті через чотири роки після епідемії, персонажі так само безіменні (крім одного зворушливого пса), влада так само скажена. утім, про владу характерно не тільки для цих двох книжок сарамаго, а й для "перебоїв у смерті" – може, для інших теж, але інших я поки що не читала, хоча тепер замислююся про те, що таки варто. тим більше, що стиль розповідання історій у нього чудесний.
з "перебоями у смерті" цей роман споріднює ще й двочастинна структура. в обох книжках спочатку ідеться про проблему та загальну реакцію на неї; у "прозрінні" проблема прекрасна – виборці дружно приходять на дільниці, але здебільшого залишають бюлетені порожніми, таке собі тотальне противсіх, і владі від цього зносить дах. друга частина – це значно камерніший погляд, особиста історія, і тут "сліпота" ще більше присутня, оскільки знову йдеться про шістьох центральних персонажів із неї, особливо про дружину офтальмолога.
спочатку мені здавалося, що "прозріння" не зрівняється за похмурістю – і гаразд, за глибиною – зі "сліпотою"; що події пізнішого роману радше кумедні, що йому бракує екзистенційної глибини попереднього. але якщо "сліпота" вражає тим, як легко людям у критичній ситуації перестати бути людьми, то "прозріння" питає, чи взагалі для цього потрібна критична ситуація. і тепер я навіть не знаю, який текст страшніший і сильніший.
0
© 2024 Pagebound