це дуже християнська книжка. з одного боку – в тому, як турботливо вона підходить до питання любові, як дбайливо намагається його осмислити (так. важливе уточнення. це дуже західнохристиянська книжка, тому тут більше інтелектуального, ніж емоційного), з яким захватом говорить про бога-любов і любов бога. з іншого – у своїй незмірній патріархальності й традиціоналістичності. книжка опублікована в 1960 році, там є слово "феміністки" і посилання на "1984", але складається таке враження, що льюїсові й не спадала на думку можливість того, що жінка може бути, наприклад, істотою освіченою.
але я заплющую на це очі, уявляю, що льюїс – то такий автор вісімнадцятого століття, і отримую чимале задоволення від тексту, по-хорошому людського, незважаючи на всі розглянуті божественні аспекти.

I can hardly help regarding it as one of God's jokes that a passion so soaring, so apparently transcendent, as Eros, should thus be linked in incongruous symbiosis with a bodily appetite which, like any other appetite, tactlessly reveals its connections with such mundane factors as weather, health, diet, circulation, and digestion. In Eros at times we seem to be flying; Venus gives us the sudden twitch that reminds us we are really captive balloons. It is a continual demonstration of the truth that we are composite creatures, rational animals, akin on one side to the angels, on the other to tom-cats. It is a bad thing not to be able to take a joke. Worse, not to take a divine joke; made, I grant you, at our expense, but also (who doubts it?) for our endless benefit.