якось головна героїня (у неї є ім’я, але в тексті вона підкреслено «вона», то на цьому й залишмося) знаходить у себе в сніданку чужу волосину, а пізніше того самого дня її чоловіка знаходять із простреленою головою у вітальні колишньої. коротше, із самого ранку щось пішло не так. але прикрі трапунки на тому не закінчуються, і невдовзі вдома в героїні знаходиться хтось, зовні наче звичайна людина, однак у спілкуванні — наче й не зовсім.

може, це персоніфікація її горя, усе-таки героїня дуже любила свого чоловіка (добре, що вона нам про це кілька разів нагадує, бо зі сцени їхнього спільного сніданку складно було би зрозуміти); може, це божевільний, який утік із якогось поблизького притулку (але це припущення не спиняє героїню від того, щоб зайнятися з ним сексом, до якого він не виявив жодної ініціативи); може, це взагалі інопланетянин (і думка героїні «гм, а раптом я перша людина, що викрала інопланетянина?» це моє улюблене місце в книжці). у кожному разі, це відчайдушний постмодернізм, тож однозначної відповіді немає, і ваші інтерпретації нічим не гірші за авторську, бо автор помер. (але не делілло, із делілло поки що все норм; ну, крім того, що про любов у нього виходить не так добре, як про академічне самозванство).