є речі, в які я цілковито не в'їжджаю, навіть якщо в післямові до них написано про те, що ці речі відсилають до дантових кіл пекла чи чогось цього типу. які лишають у мене відчуття "що це було й навіщо?"
"фазерлянд" – така річ. усе, що там було хорошого, губиться в безсенсовності тексту (не подій, бо й про безсенсовні події можна писати круто – тут же письмо непогане, але ніяк не таке, щоб читати текст заради нього).
найліпше, мабуть, місце книжки:
В ресторанчике кто-то постоянно выкрикивает через микрофон названия каких-то блюд из моллюсков, и это меня отвлекает, так как я представляю себе, что один из моллюсков окажется испорченным и сегодня ночью какой-нибудь упившийся шабли пролетарий вдруг почувствует жуткие рези в желудке и его отправят в больницу с подозрением на сальмонеллез – и прочее в том же духе. Я усмехаюсь, представляя себе все это, а Карин думает, что меня рассмешил анекдот, который она только что рассказала, и усмехается мне в ответ, хотя я, как уже говорил, вообще ее не слушал.