«улюблена гра» — перший (із двох) романів леонарда коена, написаний 1959 року, але виданий тільки 1963-го. перший потенційний видавець, канадський, відмовився мати справу з текстом, бо там було занадто багато автобіографічності й сексуальності, а занадто мало сюжету. американське й англійське видавництва, які взялися друкувати книжку, попросили її порізати бодай удвічі; повна версія, якщо вона взагалі збереглася, світу досі не побачила, то ми не знаємо, що в ній було, але чомусь у мене є відчуття, що багато поезії.

бо навіть те, що таки вийшло друком, наскрізь поетичне. головний герой (якого весь час хочеться назвати героєм ліричним) дорослішає, досліджує себе і монреаль, тонко відчуває світ, закохується в половину зустрічних жінок і з третиною з них намагається переспати — коротше, усе те, від чого в мене зазвичай стаються гострі приступи окозакочування. а тут зненацька — не стався. ба більше, ця книжка записалася в канон тих безумно прекрасних, які мені колись хотілось би перекласти просто заради насолоди від роботи з текстом.

навряд чи просто гарне письмо могло би витягти цей сюжет (чи його брак), але коен підкорює ще й трошки відстороненою нарацією від третьої особи, повною теплої іронії до себе колишнього: головний герой юний, наївний, захоплений (насамперед собою) і впевнений, що тільки він по-справжньому відчуває жінок і місто; трохи старший оповідач уже розуміє, що це крінжатина, але така, знаєте, зворушлива, про яку ми всі разом можемо всміхнутися. виходить чарівно.