чудовою жінкою бути непросто: усі думають, що в тебе більше роботи нема, крім як розбиратися з їхніми проблемами. бездітна, незаміжня, не прив'язана за няню для когось із родичів, а за компанію ще й із достатньо хорошими манерами, щоб не посилати до дідька у відповідь на господарські вказівки, ледве замасковані під прохання про допомогу, - і ти, вважай, пропала. якщо жінка не обслуговує нікого конкретного, усі довкола раді будуть допомогти їй із реалізацією цієї, поза сумнівом, ключової потреби організму.
роман барбари пім за настроєм трохи нагадує "смажені зелені помідори": на поверхні начебто легкий і радісний, повний кумедних людей і листівкових історичних замальовок, але з битим склом усередині; меренга, після якої ясна кровлять і ковтати тяжко. звісно, у фенні флеґґ страшніше, "чудові жінки" принаймні обходяться без домашнього насильства (може, зокрема тому, що традиційних сімей тут аж одна, та й у ній баланс сил доволі нетиповий для п'ятдесятих років), проте гіркоти в них чимало.