неуникненність смерті визначає все наше життя. а раз так, значить, відсутність смерті була б для життя цілковито переломною: ми й думали б, і відчували б, і прагнули б по-іншому. з описом цих змінених станів є тільки одна проблема, і полягає вона, звісно, в тому, що розмірковувати про них можуть тільки смертні люди – інших поки що не вигадали. тому цей світ знає так багато історій про мелодраматичних вампірів, дріб'язкових богів і депресивних аристократів, у яких були гроші на купівлю еліксиру безсмертя.
трошки шкода, що персонаж сімони де бовуар – отакий депресивний. він, звісно, мав нагоду досвідчити історію європи від тринадцятого століття й узяти (часом ключову) участь у найкривавіших її епізодах, тож причини для розчарування були, але від того, як цей герой нудить світом, часом стає нудно навіть читачці – принаймні оцій конкретній. зберися, шмато, хочеться крикнути йому, ти хоч знаєш, наприклад, скільки на цій землі книжечок? розумію, що тривале спостереження за ділами людськими викликає тотальне відчуття повторюваності, але альо, за вісім століть уже можна було навчитися не тільки узагальнювати, а й бачити нюанси.
а з іншого боку, я ж теж, як усі люди, смертна. хто зна, яка була б моя позиція вже після першої тисячі років нескінченного життя.