маленьке оповідання, в якому магії майже й нема.
але, по-перше, пітер грант розуміє, як важливо багато свого носити з собою (особливо якщо непомітно), і цим він мені безмежно симпатичний.
а по-друге, це хороше нагадування, що навіть у боротьбі з усіляким надприродним іноді достатньо буденного вмісту поліцейських кишень.