і поппі брайт, і "ворона-месника" (пам'ятаєте це скажено готичне кіно?) я люблю за атмосферу. проте якраз атмосфери в цій книжці виявилося мало. звісно, тут є цілий букет андрогінних готів, які в основному вмирають, і поетичні описи результатів роботи вбивці-маньяка, але все воно якесь трошки вимушене. мовчу вже про те, що вершити помсту, вдягшись у латекс, має бути доволі незручно.