у повісті пітера с. біґла немає ні слова про різдво, але вона все одно ідеально різдвяна за настроєм, бо ж який іще може бути настрій у тексту про чудеса, народження особливого дитятка і перемогу над злом.

до головного героя, який відлюдькувато живе в калабрійському селі, пише вірші у стіл і любить котів (вони його — теж), приходить єдиноріжка. а невдовзі після неї — прекрасна молода жінка, із якою хочеться ділитися почуттями й таємницями. а через якийсь час по тому — журналісти, паломники й місцева мафія. єдиноріжці б забути про цей закапелок і більше сюди не повертатися, але вона так глибоко вагітна, що на пошуки нового кубельця, схоже, не має ні натхнення, ні часу. а може, їй просто занадто подобаються тутешні коти і люди, щоби зважати на дрібні перешкоди у вигляді спраглих єдинорожої крові мафіозі. у кожному разі, головний герой розуміє, що мусить захистити її — і сподіватися, що якесь диво спроможеться захистити його.

бо всі ми маємо право — і шанс — на чудеса.