уранці 14 серпня 1940 року генрік — головний герой, сімдесятип’ятилітній угорський аристократ, власник маєтку, де відбувається дія, — дізнається, що цього вечора до нього завітає знайомий на ім’я конрад, із яким вони сорок один рік не бачилися. решта книжки — це спогади генріка про те, як вони з конрадом зустрілися, здружилися й разом дорослішали, і нічна розмова, яка теж в основному складається зі спогадів. потім свічки догорають, розмова завершується, чоловіки розходяться, кінець.

у маєтку генріка є крило, куди він не заходив уже сорок один рік — відтоді ж, коли востаннє бачився з конрадом, доти своїм найближчим другом. це, власне, сюжетна основа й найбільша інтрига: що такого між ними сталося? утім, як підказує обрамлення, події тут не головні, значно більше важить те, як із цими подіями впоралися персонажі.

якщо одним словом, то поганенько.

книжка написана 1942 року, і хоча герої ще не знають, яка буря невдовзі трусоне їхніми життями, автор — знає. (у мене тут є grudge до передмови максима стріхи, який пише, що дія відбувається того самого 1942 року, хоча дату дуже легко вирахувати; друга світова ніяк не може рухати персонажами, бо вона для них іще не почалася). руїни старого світу, у якому росли й розійшлися конрад із генріком, давно поросли мохом, але привиди, що бродять цими руїнами, достатньо потужні, щоб один чоловік досі узгоджував із ними своє життя, а другий вирішив приїхати з лондона на останню розмову. ну, як розмову: кількагодинний монолог генріка, повний риторичних запитань, але без можливості поділитися своїм поглядом на події. імовірно, така структура має нам підказувати, що генрік усе правильно зрозумів, проте все одно залишається відчуття втраченого шансу.

це текст про страшний ресентимент (умовно: ти зіпсував мої штани? то я на зло тобі все життя тепер ходитиму голий), про те, яким руйнівним буває невміння відпускати, навіть якщо запаковувати його в найпіднесенішу риторику. і дуже цікаво, звісно, думати про все це в контексті фантомних болів колишніх імперій. бо, хоча генрік у своїй історії постає безневинною обманутою жертвою, на місці конрада я, мабуть, поїхала би з тої зустрічі з відчуттям, що мені сильно пощастило вчасно вшитися.