за цю крихітну книжечку я довго не могла взятися, і, мабуть, щось у тому було правильне: дуже багато вуаєризму в тому, аби підглядати, як – про що – людина молиться. але якщо вже шукати глибинного, інтимного, то навряд чи є краще джерело. та й, з іншого боку, коли фланнері таки вирішать канонізувати, всі все одно побіжать по ці тексти, то чому б не почитати превентивно (і я зараз не знаю, скільки в цьому реченні жарту: останнім часом католицька церква дедалі відкритіша до канонізації світських осіб, а у фланнері є безперечний бонус у вигляді тяжкої хвороби й ранньої смерті).
у «молитовному щоденнику» тільки 24 записи, 10 перших – які більше молитви, ніж щоденник – не датовані. початкових сторінок бракує, деякі фрагменти з тих, що лишилися, акуратно витнуті; фланнері пише: Tore the last thing out. It was worthy of me all right; but not worthy of what I ought to be. вона багато рефлексує щодо своєї віри, тому молиться про складні речі: боже, дай мені хотіти тебе; боже, дай мені бути письменницею і йти цим шляхом до тебе; боже, дай мені віру, не винайдену для того, щоб удовільнити мої слабкості. і дуже багато – про писання: Oh dear God I want to write a novel, a good novel. I want to do this for a good feeling & for a bad one. The bad one is uppermost. The psychologists say it is the natural one. Let me get away dear God from all things thus “natural.” Help me to get what is more than natural into my work—help me to love & bear with my work on that account. If I have to sweat for it, dear God, let it be as in Your service. I would like to be intelligently holy. так, якщо хтось каже, що хоче писати, його сміливо можна посилати до цього щоденника з дидактичною настановою: не заради молитви, а для глибини хотіння.