коли вам за сімдесят і ви живете в будинку для похилих віком (нехай і розкішному, розташованому в мальовничій британській провінції), навіть виїзд у сусіднє містечко стає подією — а що вже казати про вбивство, тим більше про два вбивства. це ж просто празник який-то.

осман вигадує дуже цінне для затишних детективів середовище, у якому персонажі можуть розважатися розгадуванням кримінальних загадок, не приховуючи одне від одного (і від читачів) насолоди від процесу, не здаються бездушними потворами через те, що ставляться до трагічної сюжетної зав'язки як до цікавезної головоломки, і не ризикують сильно отримати по голові від злочинців або від поліції. а якщо й ризикують — то їм не страшно, бо див. попередній абзац, краще померти в погоні за лиходієм, ніж від нудьги. книжка з цього виходить приємна і з гірчинкою, як какаушко рівно правильної температури.