довкола «летіції» багато галасу, але сама вона – тиха й лагідна. папа пише про сім'ї й подружжя, не зводячи одного до іншого, і про любов у сім'ях і подружжях (не зводячи подружньої любові до сексу, а сексу, що дуже втішно, наприклад, у контексті «теології тіла» йоана павла другого, – до розмноження). він наполягає на любові зрілій, освіченій, повній поваги до гідності любої особи й розуміння її автономії; пише, що для змістовного діалогу подружжям варто зокрема читати; наголошує, що чоловіча честь ні разу не страждає від миття посуду й догляду за дитиною. є окремі речі, щодо яких ми з папою не погоджуємося, але я розумію його точку зору, а він, імовірно, спокійно вислухав би мою. тож мене «летіція» таки радує.
проте, схоже, є купа людей, яким кортить до папи докопатися. наприклад, четверо кардиналів (двох із них цього року викликало до себе найвище начальство, і я не хочу нічого казати про небесні знаки, однак) зі своєю дубією й кількасот теологів, які не так давно підписали листа, де сказано, що папа, може, і не єретик, але єретичні погляди заохочує. і нехай у посланні – навіть, визнаймо, у тій контроверсійній примітці, на яку всі показують, – нема прямого тексту про причастя розлучених, але ж ми дорослі люди й усе розуміємо, wink-wink.
якби вони ще так уважно вдивлялися в решту тексту. або, якщо вже не вибірково не вдається, якби взяли на прапор оту ідею про читання чи про миття посуду.