I've read the Ukrainian edition by "Жорж" publishers. The English review is at the end

Ukr Добре, що не кинула читати, (хоча хотілося) бо друга половина та кінцівка перевершила мої очікування.

Це мій перший умовний горрор, умовний — бо це скоріш огидна дарк-академія. Від неї не злякаєшся, натомість помити очі інколи виникало бажання. Через це книга спочатку йшла туго: сюжет не поспішав розкручуватись, місцями було трохи нудно, жанр не мій найулюбленіший.

Все змінилось десь на середині. Подій було так багато і вони швидко відбувались, що я не могла відірватись, й незабаром її завершила. Вони спонукали думати й це найголовніша родзинка книги. Ви будуєте одну наче логічну теорію, вона руйнується і так по колу. Наче повинно наставати розчарування, але вам навпаки п р и є м н о від цього шаленства.

Згодом я забула про рідкісні огидні епізоди та з головою пірнула у кролячу нору, дратувалась і знов захоплювалась новими сюжетними ходами, постійно змінювала думки щодо героїв. Деякі описи здавались надто претензійними, але я в цьому теж бачу сатиру на всю цю західну університетську спільноту.

*Якщо вам подобаються «темні» й горрорні теми або любите книжки, які не підносять свій сюжет на тарілочці, то ця книга вам скоріш за все сподобається. Однак раджу почитати навіть тим, для кого цей жанр буде новинкою.

На останок моя улюблена, просто весела цитата з книги, яка добре описує моє ставлення до деяких моментів в ній: «"А ти що думаєш, Саманто? — питає Фоско" Що це шмат претензійно лайна. Цей текст ні про шо, він нічого не дає читачеві. Що я його не розумію і, мабуть, ніхто ніколи не зрозуміє. Що нерозуміння — це привілей, якого я не можу собі дозволити. Мені не віриться, що цій жінці заплатили за те, що вона сюди прийшла. Я думаю, що вона мала б вибачитися перед деревами. Провести цілий день навколішки в лісі, споглядаючи тремтливі осики й дуби, чи з чого там роблять папір, зі сльозами в стомлених очах, промовляючи: "Вибачте. Вибачте, що вважала себе такою цікавою, коли ясно, що де там мені. Ось хто я: нудна вбивця дерев».

Eng I am glad I didn't DNF it (even though I wanted to) because the second half and the ending turned my opinion upside down.

It's my first "horror". It's not really scary, rather disgusting and dark, and sometimes you get an urge to cleanse your eyes. At first I had a hard time reading it: the plot developed slowly, some parts were boring, and I simply don't like the genre.

But somewhere in the middle, it all changed. So many events in the book happened, and now I had a hard time putting it down cause it kept me so interested. It made me think, and it is the best feature of this book. You build one logical theory, then it gets ruined, and you repeat the cycle. At some point you should get frustrated, but surprisingly you enjoy this crazy process.

Soon I forgot about all the disgusting stuff and fully have myself fallen into Bunny's hole, got frustrated and exited, changed my mind about characters constantly. It felt pretentious at times, but I think it is also part of the sarcastic narrative that describes the whole of western academia.

If you like horror or dark themes or you enjoy when books don't reveal their secrets so easily, this is a perfect read for you. But even if you don't, I'll highly recommend checking it.

Here's my favorite quote from the book. It's funny, and it shows my feelings for some episodes of it. "What do you think, Samantha?” Fosco asks me. That it’s a piece of pretentious shit. That it says nothing, gives nothing. That I don’t understand it, that probably no one does and no one ever will. That not being understood is a privilege I can’t afford. That I can’t believe this woman got paid to come here. That I think she should apologize to trees. Spend a whole day on her knees in the forest, looking up at the trembling aspens and oaks and whatever other trees paper is made of with tears in her languid eyes and say, I’m fucking sorry. I’m sorry that I think I’m so goddamned interesting when it is clear that I am not interesting. Here’s what I am: I’m a boring tree murderess."